Громадянська освіта. Урок 18

Вітаю, мене звати Андрій Кулаков, я –ограмний директор громадської організації Інтерньюз Україна, яка утверджувати європейські цінності в Україні через становлення успішних медіа. Це означає, що в тому числі, медіа стають ближчими до людей: українці ефективно використовують медіа для вільного обговорення своїх поглядів, думок, ключових соціально-політичних питань. В своїй організації я відповідаю за всі проєкти, дотичні до медіа!! Місія. Сьогодні Інтерньюс – одна з найбільших громадських організацій в сфері розвитку медіа. А до цього я працював в різних типах медіа.

Медіа постійно воюють за нашу увагу, вони намагаються, щоб ми віді-рвалися від наших гаджетів, стрічки в фейсбуці і дивилися певний телеканал, вони завше борються за наші гроші, щоб б ми передплачувалипевніплатні послуги, або придбавали певні товари.Зрештою медіа воюють за нашу поведінку, вони хочуть щоб ми вчиняли тим чи іншим чином. Але так і має бути, бо це їх бізнес.Погано стає тоді, коли медіа розпочинають грати не за правилами.В медіа ці правила називаються журналістськими стандартами. Тому, коли журналісти і редактори, медіаменеджери і медіавласники виходять за межі цих правил, то вони починають маніпулювати, штучно створювати такі умови, адже щоб спонукати нас до певної дії, вони використовують не дуже чесні методи впливу. Сьогодні ми спробуємо поговорити:

Які це методи?

Як їх уникнути?

І чому так трапляється?

Фейки – це найбільш знані сьогодні медіаманіпуляції. Ви знаєте, що наша країна перебуває зараз в стані війни і багато фейків ми отримуємо і отримували від нашого безпосереднього сусіда.Ці фейки у всіх на слуху. Дуже багато смислового мотлоху нам через медіа заноситься, як то, що українські школярі мають знищувати снігирів, які кольору стягу колишнього радянського союзу і підтримувати синичок, які жовтосинім оперенням відсилають до прапору України.

Що ж таке медіа маніпуляція і що таке маніпуляція засобами журналістики?

Маніпуляція, це коли один смисл певної речі заступається іншим. Ми добре знаємо, що кожен предмет має кілька рівнів смислів, ми можемо розуміти кожну річ по різному.

Маніпуляції в медіа можуть відбуватися в три таких різних способи:

Перший спосіб – це гра зі смислами предмету, другий спосіб – це гра з контекстом і предметом, предмет завжди вписаний в певні обставини, і от коли ми починаємо використовувати ці обставини, то починаються маніпуляції. І третій спосіб – це розмивання смислу предмету до нуля.

Чому взагалі маніпуляції можливі? Не тому, що хтось нав’язує нам, жонглює цими смислами і ми такі нещасні стаємо жертвами?

Для того, щоб зрозуміти щось має бути так зване передрозуміння. Щоб зрозуміти що таке ручка, треба усвідомлювати, що є писемність, є можливість наносити знаки, які несуть інформацію на певні поверхні і таким чином передавати інформацію. Наше розуміння ручки додає нам до нашого розуміння писемності. І от такими колами рухається наша свідомість. Отже ця гра з контекстами закладена в самій структурі нашого розуміння.

Ще одна ще одна суб’єктивна причина, в нюс-румах (редакціях, де виробляють новинні випуски)працюють люди, які відбирають ці новини. Ці люди намагаються уникнути своїх очікувань і симпатій, але не завжди це можливо, особливо коли обираєш з величезної стрічки новин. І ще одна причина в тому, що людина сприймає світ не раціонально, а емоційно, навіть підсвідомо. Тому ми не завжди можемо все проаналізувати, наше емоційне тло швидше сприймає реальність.

Давайте поговоримо проте, як медіа можуть нами маніпулювати і розглянемо кілька технік.

Найперше, медійники можуть певним чином верстати новинну сітку, яку вони подають, так, щоб знижувати рівень важливості матеріалу, подаючи новину в «дуже невеликих дозах», привчаючи нас до не серйозного сприйняття реальності. Так на телебаченні ми зараз бачимо засилля телесеріалів: «Хату на тата», «Маму та тата», «Тата на діда», «Діда та бабу», і отакі смішні назви, смішні ситуації, але які насправді дуже нас дистанціюють від аналізу політичної чи економічної ситуації в країні.

І ось цей акцент на постійну розвагу він знижує нашу можливість аналізувати події і розбиратися в тих сферах в яких ми з вами живемо, а цих сферах, де ми щоденно повинні робити певні вибори, приймати усвідомлювані рішення.

Інший спосіб маніпулювання – це вписування якогось предмету в інший контекст, або в інший антураж. Наприклад, коли береться якийсь політик і розкручується не через його дії, а, через так званий lifestile, це коли герой чи героїня показується в гламурних антуражих речах, промовляють до електорату виключно з нічних клубів та вечірок/

Є ще так званий метод «шпалер». Він використовується телевізійниками коли не має відео про ту подію, про яку має йтися, тоді ставиться будь-яке підхоже відео, можливо навіть не ними зафільмоване, а голос наговорює необхідний текст. За допомогою ось такий «шпалер» можна задати зовсім інший смисл новині, яку подає журналіст.

 Ще один спосіб називається «хибний плюралізм». В журналістиці один із найцінніших стандартів є стандарт «балансу думок». Вважається, що кожна новина містить внутрішній конфлікт, є одна сторона, є інша сторона, і для того, щоб нам бути об’єктивними як журналісту необхідно надати слово обом сторонам. Або надати два погляди на одну подію. Але журналісти завжди можуть маніпулювати в цій ситуації, підбираючи нібито людину з іншим поглядом, але насправді ця людина не настільки вже й проти і не настільки вже дає іншу точку зору, тобто насправді це не змінює підходу до події, тобто видимість плюралізму існує, але насправді він відсутній.

Або ж тотальна «джинсовість». Джинса́ — сленгове слово, яке використовується переважно в медійній спільноті. Синонім терміна «прихована реклама». Означає умисну приховану рекламу чи антирекламу, подану у вигляді новин, авторських текстів, аналітики й телевізійних програм тощо. Себто ми з вами не знаємо, що маємо справу з проплаченою новиною чи статтею.

Ще є такий метод як «зняття рівня серйозності». Наприклад, відбулася якась чільна подія – прийняття якогось закону, скажімо. Журналісти знають,як ті чи інші люди можуть себе вести перед камерою і підбирають таких блазнів, щоб рівнем коментаря «знизити» і нівелювати вартісність події.

Існує і зворотній метод « підняття події». Журналіст може взяти якось відомого політика і попросити в нього коментар, що він думає про тип комарів, який напав на Київщину і кусає дачників.

Існує ще метод «відвернення уваги», це коли медійники концентруються на одній події і нагнітають навколо неї інформаційні приводи, звісно вони згадують і інші події, але в такий спосіб, що їх значущість програє. Тому наша увага автоматично пересувається на інші, як притягнута магнітом.

Зрештою може бути «фабрикування реальності»,постановність думок. Це часто-густо відбувається, коли роблять так звані «бліци». «Бліц» це коли журналіст виходить на вулицю і запитує думку перехожих про ту чи іншу річ і тут з’являється чимало можливостей презентувати бажану точку зору на поді.

Один з методів маніпуляцій це так зване «замовчування». Коли під маскою гіпернасиченого новинами дня, певні події можуть випадати і не висвітлюватися ми тоді заднім числом можемо проаналізувати, що чомусь центральні канали про цю подію нам не повідомили.

Ще одна маніпуляція – це надмірна емоційність в новинах. За канонами цього жанру новина має бути подана як факт. І якщо ведучий дозволяє собі емоції, то це означає, що вами хочуть змані- пулювати. Одна з зі складових цього метода так звана мова ворожнечі, коли ви бачите дуже багато таврувань певних людей, груп чи фактів будьте готові, що це не зовсім журналістський жанр.

Отже коли занадто багато емоцій – будьте пильними! 

І прикінцеві поради:

Завжди дивіться за джерелом!

Слідкуйте за кадром, якщо дія відбувається в якійсь місцині, а там немає інтершуму, то це може бути конструйована реальність.

Знайте кому належать ті чи інші медіа.

Завжди користуйтеся кількома медіа, які належать різним групам впливу і різним власникам.

Не довіряйте надмірним емоціям.

Слідкуйте за повнотою, слідкуйте за експертами, зважайте вагу кожного експерта.

Перевіряйте і зіставляйте цифри, якщо вас загодовують цифрами значить на вас намагаються вплинути.

Слідкуйте за істинним балансом, адже під дві точки зору може бути замаскована одна.

Відділяйте факти від коментарів, факти має подати журналіст, а от коментарі – справа очевидців чи експертів.

І думайте самостійно!

Привіт, друзі! 

Сьогодні ми з вами ознайомимося із, без перебільшення, однією з найважливіших тем нашого курсу. Мова йде про роль медіа у провокуванні конфліктів. І ключовим питанням нашого заняття стане «мова ворожнечі» – невід’ємний елемент згаданої проблеми.

Модуль 1. Що таке «мова ворожнечі»?

То що ж таке «мова ворожнечі», і чому настільки небезпечним є її вживання як у медіа, чи з боку користувачів соціальних мереж, так і в публічному просторі в цілому? 

Популярний британський письменник Марк Томсон, коментуючи проблему розпалювання конфліктів, заявив: «Словесне насильство призводить до фізичного насильства». 

Більш розлого, – ба, навіть різко! – висловився з цього приводу його український колега Сергій Жадан: «Мова ненависті – це мова слабаків. Це мова слабкого. Це мова людини, яка істерить, яка не впевнена в собі, яка не може говорити з позиції сили. Людини, яка не може говорити з позиції впевненості. Коли немає впевненості у своїх діях, тоді в тебе виявляється захисна реакція, агресія, й ти намагаєшся переплюнути свого опонента, свого ворога – його ж методами, ти намагаєшся ненавидіти його ще більше, ніж він ненавидить тебе». 

А що Ви особисто назвали б «мовою ненависті»? Чи задумувались Ви над тим, яким чином може проявляти себе ворожнеча у нашому житті? 

Давайте поговоримо про це детальніше.

Отже, «мова ворожнечі» («мова ненависті») або ж “hate speech” – це систематичне вживання слів і висловів, що виявляють агресію проти людини або групи осіб за ознаками раси, релігії, статі, сексуальної орієнтації, рідше – особливостей тілобудови. 

Якими є її ознаки? 

1. «Мова ворожнечі» свідомо чи несвідомо провокує людину на агресію. 

2. Вона передбачає несприйняття відмінностей, притаманних жертвам цькування. 

3. Спрямована на спільноти, всередині яких вже жевріє конфлікт. 

4. Для «мови ворожнечі» характерною є емоційність повідомлень, дегуманізація (жертва дискримінації подається як тварина, неприємна істота), поширення негативних стереотипів тощо. 

За даними соціологів, найчастіше об’єктами агресивних висловлювань у вітчизняних медіа стають: 

• особи ромської національності; 

• люди африканського походження; 

• люди з нетрадиційною сексуальною орієнтацією (ЛГБТ); 

• євреї; 

• мусульмани; 

• жінки. 

Про те, наскільки моторошною зброєю в руках вмілих маніпуляторів з доступом до ЗМІ здатне стати слово, свідчить трагедія, що розгорілася в Руанді у квітні-липні 1994 р. Фінансоване урядом цієї країни «Вільне радіо і телебачення тисячі пагорбів» (саме так поетично іменують Руанду) всіляко налаштовувало народність хуту (яка складала більшість населення країни) проти колись привілейованої етнічної меншини тутсі, демонізуючи останніх. 

У результаті кількамісячного геноциду, який прокотився країною в цей період, було вбито від 800 тис. до 1 млн. тутсі та хуту, котрі їм симпатизували. Ще декілька мільйонів мешканців Руанди стали біженцями. Показово, що у місцевостях, де покриття радіостанції було гіршим, рівень міжетнічного насильства також був значно нижчим.

З огляду на сказане, давайте разом з вами ознайомимося із Пам’яткою громадянина «Як виявити мову ненависті та запобігти їй». 

ПАМ’ЯТКА ГРОМАДЯНИНА

Як виявити мову ненависті та запобігти їй

• Мова ненависті не опирається на факти, а лише на сконструйовані образи. 

• Виявляйте стереотипи та упередження, запобігайте їхньому поширенню. 

• Поважайте права і потреби інших людей, незалежно від культури, статі, віку, здібностей тощо. 

• Цінуйте позитивний внесок інших людей. 

• Жарти не є прийнятним приводом для того, щоб знущатися з людей. 

• Використання негативу проти особистості, нації, етнічної чи соціальної групи – це спроба маніпулювання свідомістю.

Мабуть, коли Ви прослуховували ці позиції, у Вас вже з’являлися аналогії із певних публікацій, розважальних чи політичних шоу, соцмереж. Тож спробуйте навести конкретні приклади використання «мови ненависті» у медіа. 

Як Ви вважаєте, чи у всіх випадках автори таких повідомлень зумисно розпалювали конфлікт? Про що це може свідчити? 

Пропоную вам також переглянути короткий відеоролик, присвячений «мові ворожнечі». 

 Переглядаючи його, дайте відповідь на запитання: «Чи правильним є твердження, що «мова ненависті» захищена правом на свободу слова? Чому?» 

А зараз ми перейдемо до наступного, не менш важливого питання – як пропаганда створює образ «чужого» / «іншого» в історії та сучасності?

Модуль 2. Як пропаганда створює образ «чужого» / «іншого» в історії та сучасності.

Дослідники давно дійшли висновку, що для авторитарних, а тим паче – тоталітарних, режимів характерним є використання образу «чужого» або «іншого» у пропагандистській роботі. Образи «ворога» або «маленької переможної війни» у всі часи використовувалися для маніпуляцій суспільною думкою та збереження влади. Часто до цього інструментарію додається ілюзія вибору, коли об’єкт такої трансляції повинен визначитись: він або вона підтримує «сили добра», котрі обов’язково асоціюються з авторами звернення, а чи «ворожу сторону».

Для вашого кращого розуміння, пропонуємо розглянути три візуальні джерела та визначити:

• Хто є аудиторією для таких повідомлень? 

• Яка мета цих зображень? 

• До яких маніпуляцій вони призводять? 

Першим ми демонструємо плакат авторства Лі Чунхуа «Юний Мао на шляху до Аньюань». Намальований він у 1968 р., та зображує китайського лідера «світлою» і, безумовно, розумною людиною, що лише розпочинає свій шлях. А тепер, для порівняння, розгляньте документальне фото періоду «Культурної революції» Мао Цзедуна, що відбувалася у Китаї в цей час, і мала на меті боротьбу за так званий «новий лад».

А ось інший плакат: «Дякуємо дорогому Сталіну за щасливе дитинство!» з 1936 р. Ідилію, зображену на ньому, затьмарює реальне фото з концентраційного табору для дітей репресованих у ці ж роки. Особливу увагу зверніть на табличку, що висить над колючим дротом, і на контраст у вигляді й поглядах дітей в обох випадках. 

Нарешті, зверніть вашу увагу на приклад пропаганди нашого часу – проросійський банер, приурочений до псевдореферендуму в Автономній Республіці Крим у березні 2014 р. 

Підіб’ємо підсумки. Отже, «мова ворожнечі» спрямована на дискримінацію певної особи чи групи осіб за їхніми фізичними рисами, національністю, віросповіданням чи соціальною приналежністю, іншими ознаками. При цьому, емоційне забарвлення висловів зумовлює агресію і розпалює ворожнечу у соціумі, часто призводячи до відкритих протистоянь. З огляду на це, «мова ненависті» часто використовується у пропаганді, з метою маніпуляції суспільною думкою. Тож вміння розпізнавати її та нейтралізовувати ймовірний негативний ефект – життєво необхідна навичка відповідальних громадян.

Дякую вам за увагу, і щиро сподіваюся, що отримані на сьогоднішньому занятті знання допоможуть вам розпізнавати «мову ворожнечі» у ЗМІ та публічному просторі, розуміти її потенційну загрозу, а також самим уникати її використання.