Громадянська освіта. Урок 20

Вітаю!
    Для початку рекомендую Вам переглянути ці два зображення! Поміркуйте, які асоціації у вас виникають?

На цих фото ми бачимо учнів які відвідують музей. На перший погляд може здатися, що на першому фото учні уважніше сприймають інформацію, а на другому – не звертають увагу на мистецькі шедеври. Але, на нашу думку, у них просто різний спосіб сприйняття інформації: з залученням цифрових технологій та без. Можливо, учні на другій фотографії виконують завдання щодо переглянутих картин?
    Цифрові технології стають все більшою частиною нашого життя, ми користуємось ними не лише у музеї, як на фото, а й кожного дня: коли ми прокидаємось чи лягаємо спати, вдома і на навчанні, взимку чи влітку – навіть зараз, коли ви переглядаєте це відео з комп’ютерів чи гаджетів. 

Сьогодні ми присвятимо окрему увагу питанню цифрової ідентичності в інтернеті.

Чи не щодня ми заходимо в Інтернет, відкриваємо акаунти, створюємо паролі, відвідуємо певні сайти, залишаємо лайки, коментарі, робимо покупки тощо. Все це залишається в пам’яті мережі і називається цифровим слідом. 

«Цифрова ідентичність» ― це добірки інформації, отриманої в результаті онлайн-діяльності особи.

До неї належать: 

• імена користувачів і паролі;

• операції пошуку в Інтернеті;

• дата народження;

• соціальне забезпечення та історія покупок тощо. 

Якщо ця інформація є загальнодоступною, її можуть використовувати інші. 

Саме тому запам’ятайте, що цифрова ідентичність (або ідентичність онлайн) ― це сукупність інформації або дані, які унікально описують особу, організацію або електронне обладнання, що існує в Інтернеті.

Цифрова ідентичність є версією нашої соціальної ідентичності. 

Варто звернути увагу, що ми залишаємо «цифровий слід» як усвідомлено (статуси, коментарі), так і автоматично (пошук інформації в браузері, IP-адреса, вибір мови, операційної системи, шрифтів тощо).
    Якщо вам здається, що це не про вас і ви нічого не залишаєте в інтернеті про себе, то наведемо декілька прикладів:

Наприклад:

• численні мобільні додатки та застосунки для смартфонів визначають вашу геолокацію, тобто де ви знаходитесь;

• ваше електронне листування у популярних месенджерах, що розміщені на поштових серверах перевіряються, а рекламні оголошення, пропонуються вам на основі ваших пошукових запитів;

• деякі програми на смартфоні вимагають доступ до вашого списку контактів, вмісту календаря чи галереї з фото.

• тощо

Наш цифровий слід умовно складається з трьох частин:

• перша частина – ті, дані, які ми розміщуємо про себе і можемо ними керувати і контролювати їх. Тобто це те, що ми самостійно завантажуємо в соціальні мережі і мобільні застосунки: це інформація нашого профілю у Facebook, Instagram чи TikTok, наші публічні записи і особисті повідомлення, завантажені фото і все інше, чим ми ділимось свідомо.

• друга частина – складається з інформації про нашу поведінку в мережі. Здебільшого це не свідомі дії, а інформація, якою ми, зазвичай, не бажаємо ділитись – про наше місцерозташування в даний момент, пошукові запити чи тематику відеороликів, які ми переглядаємо.

• Третя частина складається з поєднання інформації з першої та другої частин. Наші дані аналізується різними алгоритмами та системами, при цьому вони порівнюються між собою. Системи роблять висновки не стільки про те, що ми робимо, а про те, хто ми такі. А також намагаються отримати ту інформацію, яку ми, наврядчи, добровільно розповімо – наші слабкості, сімейну ситуацію, хвороби чи плани.

Вся ця інформація часто використовується власниками Web-сайтів і рекламодавцями для ідентифікації та відстеження користувачів, з метою надання їм цілеспрямованого вмісту та реклами. 

Всі ми розуміємо, що коли ми робимо щось важливе, ми, зазвичай, хочемо, щоб неавторизовані люди не мали доступу до певної інформації. Саме тому кожен з нас потребує конфіденційності. І кожен сам визначає її межі. Захистити конфіденційність в Інтернеті непросто: наші особисті дані, завдяки «цифровому сліду», часто продаються з маркетинговою метою.

Окрім цього, нам це може подобатись або ні, але все частіше різні структури схильні більше довіряти інформації розміщеній в мережі, аніж тому, що ми самі про себе розповідаємо. Наприклад, при подачі заявки на кредит – наша кредитна історія буде розглядатись як надійніший аргумент, аніж анкета, яку ми заповнили. 

Низка факторів впливає на нашу ідентичність. Але і інформація, яку людина публікує в Інтернеті, може представляти її хибним чином. Це може бути пов’язано з фотографією профілю особи, її статусом, думками, які вона висловлює тощо. Наша ідентичність в Інтернеті часто складається з уривків інформації, яку люди знаходять про нас, даних, які ми самі публікуємо, а також наших фото, доступних в Інтернеті. На жаль, навіть якщо ви не публікуєте свою особисту інформацію в Інтернеті, можливо, що ваші особисті дані та налаштування вже і так відомі іншим.
    Для того, щоб контролювати ці процеси, варто підсилювати свою цифрову безпеку, що охоплює і управління власною цифровою ідентичністю. 

Особливу увагу варто звертати на спілкування в соціальних мережах з незнайомими людьми. Тут потрібно використовувати принцип «обмеженої довіри». Спілкування з незнайомцями є зоною небезпеки для вас і ваших рідних. Ми ж не маємо розповідати, скільки заробляють батьки, яке у вас авто, що є в помешканні тощо. Спілкуючись в Інтернеті, можна створювати будь-який образ, тут не існує обмежень, характерних для матеріального світу. Але важливо відмітити, що відсутність реальної комунікації часто призводить до того, що справжні почуття можна приховати або спотворити.

Підсумовуючи зазначимо, що «цифрова ідентичність» має два значення: одне стосується захисту даних (наприклад, облікових записів електронної пошти), інше – сприйняття себе в онлайнових середовищах (наприклад, поведінка в соціальних мережах). Окреме значення має етичний, безпечний та відповідальний підхід до Інтернету – тобто безпека в інтернеті.

Вітаю!

Сьогодні, коли так стрімко розвиваються різні можливості в Інтернеті (пошук необхідної інформації, розваги, спілкування з близькими тощо), так само швидко розвивається інтернет-шахрайство, яке можна зустріти на багатьох сайтах, у своїй електронній скриньці, у рекламі чи соціальній мережі. Для того щоб допомогти собі та своїм рідним, ми сьогодні знайдемо відповіді на питання: а як убезпечити себе у віртуальному світі?

Розпочнемо із визначення поняття кіберзлочин.

Варто розуміти, що кіберзлочини ― це шахрайство, здирництво, несанкціонований доступ до персональної інформації користувачів, розміщення протиправного контенту, який пропагує екстремізм, тероризм, порнографію, расизм тощо.

Важливо розуміти, що кожен з нас може стати об’єктом кіберзлочинів. Ми можемо стикатися з різними формами агресії, що ґрунтуються на висміюванні, публікації компрометуючих матеріалів, залякуванні, глузуванні, приниженні інших людей. 

Оскільки, інформацію, яка опублікована в Інтернеті дуже важко видалити та вона може бути розповсюджена на багатьох ресурсах, можуть виникнути дуже небезпечні наслідки: самоізоляція, депресія та, в окремих випадках, спроба самогубства.

Існує декілька загроз, від яких користувачі Інтернету можуть постраждати:

• спілкування з незнайомцями (грумінг);

• погрози, переслідування (кібербулінг, кіберхуліганство);

• секстинг;

• шахрайство, крадіжки та віртуальні фінансові пастки.
      Розглянемо їх детальніше:

Перша загроза – Грумінг ― це стеження за дітьми та молоддю онлайн, сексуальні домагання. Відбувається різними способами через контакти з чужими людьми.

Наприклад, мова може йти про використання функції чату у грі або через сайти соціальних мереж. Варто розуміти, що в таких випадках ризики не очевидні – коли грумер відправляє через Інтернет свій контакт дитині, він намагається завоювати довіру з подальшим наміром зустрітись.

Основні маркери ризиків:

• використання чатів;

• розмови про інтимні стосунки онлайн;

• відправлення особистої інформації або фотографії людям, з якими знайомство відбулося через Інтернет.

Друга поширена загроза – Кібербулінг – тобто залякування через Інтернет або соціальні медіа. До якого належать: відправлення негативних повідомлень, глузування, розсилання фотографій або відео в Мережі. 

Наприклад, кіберхулігани можуть таємно дізнатись номер мобільного телефону та поширювати фотозображення особи або розмістити її контактні дані (ім’я, номер телефону) на тому чи іншому сайті і компрометувати дзвінками.

Ще однією загрозою є – Секстинг ― тобто поширення або обмін сексуально відвертими текстами, фотографіями та відео через мобільний телефон або Інтернет-додатки, такі як WhatsApp, Facebook, YouTube, Instagram, Twitter тощо. Секстинг загрожує тим, що інтимні фото можуть побачити всі – друзі, знайомі, вчителі, навіть роботодавці у майбутньому. До того ж, інтимні фото, щойно вони потрапили в інтернет, залишаються в ньому назавжди. Тобто неприємні ситуації можуть траплятись знову і знову.

Варто наголосити, що ще у 2005 р. Україна ратифікувала Конвенцію про кіберзлочинність, яку підписали держави-члени Ради Європи та інші держави з метою опрацювання спільної кримінальної політики, спрямованої на захист суспільства від кіберзлочинності.

Варто згадати, що від часу створення Загальної декларації прав людини, технології активно розвивалися, докорінно змінивши життя людей у всьому світі. Права людини поширюються також на Інтернет-простір.

Наведемо декілька уривків з документів:
    Стаття 31 Конституції України зазначає: «Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов .. та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановленні лише судом, у випадках, передбачених законом…».

Стаття 13 Конвенції ООН про права дитини зазначає:

1. Дитина має право вільно висловлювати свої думки. Це право включає свободу шукати, одержувати і передавати інформацію…незалежно від кордонів, в усній, письмовій чи друкованій формі…на вибір дитини.

При цьому, стаття 16 проголошує, що “Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або незаконного втручання у здійснення її права на особисте і сімейне життя…таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність.

Тобто ми розуміємо, що безпека в віртуальному світі має і правове забезпечення, проте – Що робити, якщо ви стали об’єктом кіберзалякування?

Крок 1. Якщо хтось вас образив онлайн, дуже важливо перечекати перші хвилини, поки пориви гніву чи страху пройдуть. Спробуйте утриматися і не відповідати.

Крок 2. Збережіть докази. Якщо вас образили в Мережі, то переконайтеся, що у вас є запис. Відразу ж зробіть скріншот.

Крок 3. Якщо це відбулося декілька разів, розпочніть вести щоденник фіксації, де записуватимете все, що відбувалося. Опишіть всі деталі.

Крок 4. Зверніться до тих, кому довіряєте: друзів, батьків, учителів. Не мовчіть.

Виникає наступне логічне питання: Куди звернутися, якщо ти став об’єктом кіберзлочину?

Окрім батьків чи вчителів ми можемо звернутись до Департаменту кіберполіції Національної поліції України, яка забезпечує реалізацію державної політики у сфері боротьби з кіберзлочинністю або зателефонувати: 102 чи звернутись до найближчого відділення поліції.

На завершення додамо, що конфіденційність та безпека в Інтернеті – це дві важливі складові цифрового громадянства, які можуть здатися досить складними, тому важливо почати з того, щоб захищати свою особисту інформацію так само, як ви цінуєте та захищаєте свої особисті речі.