Медіа та демократія. Права і відповідальність медіа – де баланс
Вітаю, друзі!
Мене звати Оксана Волошенюк, я є істориком кіно і з 2010 я опікуюся і захоплююсь медіаграмотністю. Я є одним із авторів посібника «Громадянська освіта» підготовленим Асоціацією «Нова доба», одним з тих чотирьох за якими ви сьогодні навчається.
Ніклас Луман, німецький філософ ще в 1996 році сказав, що все, що ми отримуємо сьогодні, ми отримуємо через медіа. І шагренева шкіра фізичної реальності невпинно зменшується і зменшується
Ви вже дізналися, що таке масмедіа і як вони функціонують у суспільстві. То ж сьогодні ми поговоримо про те яку роль виконують медіа в демократичному суспільстві і чому їх місія як ніколи важлива саме сьогодні.
Томас Джефферсон, третій президент США (1801–1809) свого часу сказав: «Якби мені довелося вибирати: мати уряд без газет чи газети без уряду, я б, не замислюючись, вибрав друге».
Давайте поміркуємо і я попрошу вас написати одне речення на форумі чому, президент, на вашу думку, зробив такий вибір. А той, хто відповість найвлучніше отримає нагороду – колекцію сучасних посібників про фейки, які вам завше стануть в нагоді.
Що таке журналістика і що таке масмедіа в сучасному суспільстві?
Кілька років тому назад я мала суперечку з одним колегою – журналістом. Він ототожнював фах журналіста з професією таксиста
Людина сідає в таксі, називає адресу і замовляє послугу з доставки. Таксист доставляє за вказаною адресою. Так і журналіст – отримає замовлення і виконує його. Я заперечувала з наступних позицій. Журналіст, лікар, вчитель, деякі інші професії відповідають перед роботодавцем тільки тим, що чесно працюють. Сам же контент, зміст його праці визначається його обов’язками перед суспільством. На жаль, в Україні так буває далеко не завжди.
І ще уявіть собі, що на задньому сидінні такого собі таксиста- журналіста, такого собі власника, чи владу, яка завжди любила, обожнювала замовчувати незручну для неї інформацію і факти. І куди ми доїдемо на такому таксі? Одним з прикладів цього може бути ситуація з Чорнобильською катастрофою у 1986, інформацію про яку українська радянська влада замовчувала чимало часу.
Але ми з моїм колегою журналістом змоделювали два погляди на роль журналістики в суспільстві, які вже довгий час співіснують в суспільній свідомості. Одна з цих концепцій – це журналістика в авторитарному суспільстві, яка підкоряється владі і слухає владу. В авторитарній моделі журналіст несе відповідальність насамперед перед владою, бо вона є верховним авторитетом у такому суспільстві. Він -провідник ідей влади, тобто слухняний інструмент в її руках. Друга – «лібертаріанська». Згідно неї, журналіст відповідав насамперед перед власною совістю і сумлінням. Вважалося, що не відбудеться нічого страшного, якщо журналісти через якісь помилки нав’яжуть суспільству невірний погляд на якісь речі або події, адже правильні оцінки та ідеї все рівно виборють перемогу, бо істина непереможна. У 20 ст. ця концепція стала називатися « соціально відповідальної журналістикою» — журналіст – це особа на службі суспільства, а не окремих громадян чи інституцій. Тут журналісти несуть особливу відповідальність перед суспільством. Вони мають чітко усвідомлювати, які будуть наслідки від їхнього слова, сприяти розвитку суспільства, чесно інформувати аудиторію про події, не піддаватися і не підлягати будь-якому тискові. Саме така журналістика надає достатньо інформації громадянам, щоб прийняти неемоційні обгрунтовані рішення, які опираються на факти.
Демократія неможлива без свободи слова. Демократія опирається на медіа у таких аспектах:
-
наданні відповідної інформації, яка забезпечує громадянину прий-няття усвідомленого рішення;
-
викритті неправомірних дій та несправедливості;
-
захисті громадськості від небезпеки;
-
запобіганні введенню в оману;
-
створенні можливості для обміну думками та ідеями.
Як же ще розрізнити де медіа авторитарні а де демократичні?
Ознакою демократичних медіа є, коли політики, уряд та урядові органи приймають більший обсяг критики на свою адресу, ніж приватні особи.
Давайте послухаємо Юрія Макарова, журналіста, відомого сценариста:
«Механізм зворотного зв’язку (влади і суспільства) дуже простий, якщо він налагоджений:
-
Є політик: щось він робить, щось не робить, щось йому вдається, щось йому не вдається.
-
Є спроба аналізу чи оцінки цього політика, чи політичної сили, яку він уособлює.
-
Є реакція з боку суспільства: адекватна чи неадекватна.
-
І є реалізація цієї реакції під час виборів.
Цю річ можна як завгодно критикувати, але вона працює.
Демократія неможлива без свобода преси – це право публікувати факти, ідеї і думки без перешкоджання уряду або приватних угруповань, свобода спілкування і висловлення через медіа.
Ставлення до свободи слова та інформації є «лакмусовим папірцем» будь-якої державної політики, який проявляє міру демократичності.
Одночасно поняття преси вживається на на позначення суспільної інституції мас-медіа, які виробляють громадську думку і інформують громадськість. У такому разі говорять про інститут преси.
Свобода слова – це не привілей виключно медіа. У своїй повсякденній роботі журналісти реалізують право кожного громадянина на свободу слова і мають право критикувати владу без остраху переслідування – це важлива умова функціонування демократичної держави.
Конституція України. Стаття 34. Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Свобода слова демократія дещо абстрактні слова? Як це співвіднести з чистотою під’їзду, з ліфтом який не працює, неякісними товарими і послугами?
Що змінюється від того, якщо ми можемо про це сказати?
46% українців називають корупцію головною проблемою для України, 68% вважають інфляцію найбільшою проблемою для себе особисто.
Більш з нас зіткнулися з проявами корупції.
Як же пов’язані абстрактний рівень свободи слова і реальна присутність корупції, бідності, відсутність належного рівня життя?
Давайте ми розглянемо два індекси.
Індекс сприйняття корупції, який базується на незалежних дослідженнях та опитуваннях, в яких беруть участь міжнародні фінансові та правозахисні експерти знаних інституцій. Індекс має вигляд оцінки від «0» (дуже високий рівень корупції) до «100» (вкрай низький рівень).
Індекс свободи преси– це щорічна класифікація країн, яка укладається і публікується міжнародною недержавною організацією, яка оберігає свободу слова у всьому світі, під назвою «Репортери без кордонів». Менший бал свідчить про більшу свободу преси.
Чим темніший колір – тим вищий рівень корупції.
Чим червоніший колір, тим вищий рівень небезпеки для журналістики і свободи преси
Домашнє завдання ( чи для роботи в класі)
Ознайомтеся з рейтингами індексів сприйняття корупції та індексів свободи преси в різних країнах світу.
Назвіть по п’ять країн з найвищим та найнижчим рівнем корупції. Назвіть по п’ять країн з найвищим та найнижчим рівнем свободи преси.
Порівняйте індекс сприйняття корупції та індекс свободи преси. Чи простежується між ними взаємозв’язок?
Поцікавтеся, які показники України в цих індексах?
Поміркуймо, як пов’язаний індекс сприйняття корупції та індекс свободи преси. Швеція, як і інші скандинавські країни має високий рівень свободи слова і високий рівень несприйняття корупції. Андерс Енстром, редактор газети Барометр в невеликому місті Кальмар в Швеції вважає: «Заробляти гроші не наше завдання – наша ціль бути корисними людям.
А як? Швеція – перша країна у світі, яка прийняла закон про свободу друку (1812 рік).В 17 столітті почали випускати газету під назвою «Aftonbladet» (1766), яка висвітлювала всі порушення влади. Король заборонив її випуск. Наступного дня газета вийшла під новою назвою і так тривало 10 років, доки король не здався (1840)
У 2011 році був прийнятий закон, за яким у школах почали навчати дітей критичному мисленню та вміння оцінювати інформацію. Мені пощастило навчатися шведському досвіду. І наш куратор Йоран Андерсон, медіапедагог навів яскравий приклад. Морган Самерсон, губернатор острова Готланд на засіданні дозволила одному з поважних громадян Швеції розпочати будівництво на території, на якій заборонена забудова. Один із учасників засідання записав розмову на диктофон і відправив на радіо. Наступного дня ця інформація стає сенсаційною. Морган порушила закон про рівність усіх громадян країни та дозволила забудову у забороненому для цього місці. Через три дні її звільнили і вона ніколи не довідалася, хто записав розмову…
І що нам та Швеція?
Відомий вчений і медіаексперт Георгій Почепцов сказав, що коли коронавірус перевів людей на карантин, він занизив роль фізичного простору, зате завищив статус інформаційного та віртуального. Нам не вистачає новин, тому зростає статус інформаційного простору. Наш час ніби перетік з фізичного простору в інформаційний та віртуальний.
Що з відбувається, коли інформація життєво необхідна, коли від твого рішення куди йти і як діяти залежить твоє життя і життя твоїх рідних?
Родіон Еббіґгаузен, оглядач «Німецької хвилі», вважає, що вірус почався з політиків, які ігнорували факти: «Це передусім, демонструє випадок Китаю, звідки коронавірус розпочав своє поширення. На самому початку спалаху, коли шанси його поборення ще були високими, номенклатурники Комуністичної партії Китаю та силовики залякували лікарів. Докази знищували, а факти заперечували. Результат: спочатку епідемія національного масштабу, а потім глобальна пандемія».
Нумо, переглянемо рейтинг Китаю в індексі свободи слова. Він тут обіймає 177 місце з 180.
Але не Китаєм єдиним. пандемія також дала можливість низці держав прийняти закони, постанови чи надзвичайні заходи, що виявились особливо шкідливими для свободи преси.
Загалом 47 % країн — членів ООН не виявили поваги до права на інформацію. Жоден регіон світу не оминув спокуси обмежити чи контролювати інформацію, пов’язану з коронавірусною кризою. Найгірші зловживання траплялися не лише у країнах із найгіршими рейтингами Світового індексу свободи преси. Інциденти сталися в семи європейських країнах (шість із них є членами ЄС), де стан свободи преси зазвичай вважається хорошим або досить хорошим. Особливо це стосується Німеччини та Великої Британії, що займають, відповідно, 11-те й 35-тн місця у списку з 180 країн. Німецьких журналістів жорстоко побили під час мітингу проти карантинних обмежень, а у випадку з Великою Британією «Репортери без кордонів» переймаються агресивною реакцією уряду на публікацію певних статей, де критикували підхід влади до боротьби з пандемією.
Замість “карати гінця”, який змушений приносити невтішні новини, бо вони існують в реальності, як нарікає сказав Верховний комісар ООН з прав людини Мішель Бачелет, держави повинні зробити все, щоб захистити медійних “гінців” і дати їм змогу отримувати достовірну інформацію, що є важливою передумовою боротьби з дезінформацією, що посилює кризу.
Масмедіа ще називають «сторожовими псами демократії», які спостерігають за діями влади й інформують громадян про методи формування та реалізації державної політики.
Це – контролери влади.
Вітаю всіх, хто долучився сьогодні до нашого уроку. Кожного дня ми стикаємось з великою кількістю інформації, яку нам пропонують різні медіа. А чи знаєте ви які права мають медіа, та яку несуть відповідальність, які існують загрози свободі слова і журналістській діяльності. Що таке суспільний інтерес, замовні матеріали, приватність, журналістська етика, цензура, самоцензура? Якщо ні, то не засмучуйтесь. Саме ці питання ми з вами будемо сьогодні розглядати.
«Наша свобода залежить від свободи преси. Якщо її обмежити, то це означатиме, що вона буде втрачена». (Томас Джефферсон, 2-й президент США 1801–1809 рр.).
Свобода слова, що включає свободу вираження, є основною умовою демократичного суспільства.
Свобода слова — це право мати власну думку й вільно висловлюватися без втручання держави. Це право реалізується через висловлювання вголос або через: публікацію статей, створення книжок, радіо і телемовлення, мистецькі праці, комунікацією через інтернет тощо.
Свобода вираження поглядів визнається правом людини згідно зі статтею 19 Загальної декларації прав людини і Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (МПГПП). Її гарантує також Конституція України. Свобода вираження поглядів стимулює в громадянина почуття власної причетності до подій, адже дає змогу висловлювати свої думки й судження.
Модуль 1. Чи може преса (медіа) бути всюдисущою:
писати і фільмувати що завгодно
Ви всі звернули увагу на те, що свобода слова може бути обмеженою. В яких випадках це відбувається? У Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в конституціях більшості держав світу (зокрема, України), йдеться про те, що право на свободу думки і слова та право на збирання, зберігання та поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.
«Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність». Це право закріплено статтею 3 Загальної декларації прав людини, а також конституціями більшості незалежних демократичних держав. У журналістській практиці існує низка прикладів, які демонструють неправомірне втручання журналіста у приватне життя людини. Часто, у гонитві за сенсаційними матеріалами, журналісти нехтують етичними принципами у своїй роботі, знижуючи рівень довіри суспільства до ЗМІ загалом як до інституту достовірного інформування громадськості.
Тепер з’ясуємо, коли журналісти мають право поширювати інформацію про приватне життя людини. Як показує журналістська практика, це передусім стосується випадків, коли йдеться про публічних осіб і суспільну значущість теми. Відповідно до Рекомендацій щодо захисту приватності у роботі засобів масової інформації, публічні особи – це особи, які обіймають посади публічної служби та/або користуються публічними ресурсами, а також, особи, які відіграють певну роль у громадському житті – в політиці, економіці, мистецтві, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій сфері.
Медіа можуть втручатися у приватне життя публічних осіб без їхньої згоди лише тоді, коли є значний суспільний інтерес, який виправдовує оприлюднення інформації. Звичайна цікавість або пошук сенсацій ніколи не можуть виправдати порушення права на приватність.
Проаналізуємо, як реагували медіа на ситуацію вбивства Анни Лінд: «10 вересня 2003 року… Початок шостої вечора за стокгольмським ча-сом… По всіх каналах шведського телебачення біжить рядок: “Терміново! Екстрено!” Повідомляється, що на міністра закордонних справ країни Анну Лінд скоєно замах… Невідомий завдав їй кілька ударів ножом, після чого втік з місця злочину. Усе сталося в центрі столиці, в найбільшому су-пермаркеті, куди Лінд зайшла одна без охорони по дорозі зі служби додо-му. Важко поранену пані міністра було доставлено до Каролінської лікарні. Трохи пізніше, у щоденній вечірній газеті “Експресен” (“Expressen”), яку читає майже 900 тис. шведів, з’явився репортаж з місця трагедії, який су-проводжувався фото з подробицями транспортування пораненої жінки».
Я хочу, щоб ви висловили свою думку щодо етичного аспекту висвітлення в медіа цієї трагічної події… Сподіваюсь, що кожен з вас вже має свою точку зору. Але хочу звернути вашу увагу як подію прокоментував Йоран Андерсон, шведський медіапедагог.
«В Анни залишилося двоє синів (8 та 10 років), і для них бачити такий знімок було справжнім потрясінням, яке ще більше підсилювало отриману від непоправної втрати психологічну травму… Проте, з іншого боку, Лінд була на той час найвпливовішим політиком у країні, жителі якої цілком могли претендувати на отримання усіх новин щодо цієї події».
Отже, тема дотримання права приватності у ЗМІ є дискусійною. У цьому і полягає свобода, і чим вищим є її рівень, тим вищим повинен бути рівень відповідальності тих, хто доносить до медіаспоживача інформацію. Вона не має перешкоджати суспільству й кожному з його громадян, вона має бути етичною та правдивою, не спотворювати картину світу й не маніпулювати свідомістю.
Модуль 2. Чи може бути вільною преса, діяльність якої контролюють. Цензура і самоцензура.
Журналісти можуть виконувати функцію громадського контролю за умови відсутності на них тиску з боку влади. Однією з найбільших загроз реалізації свободи слова є цензура.
Але держави завжди намагалися регулювати обіг інформації. Ще в V ст. до н. е. з’явилися перші цензори в Римській державі: вони вели облік громадян і спостерігали за їх моральністю. Цензура мала різноманітні прояви в різні віки: заборона використання певних книг, знищення бібліотек, заборона книгодрукування і певних мистецьких форм, знищення книжок, написаних авторами певної національності, арешти неугодних авторів.
«Цензура» має латинське коріння (від лат. сеnsura — це суворе судження), що на практиці означає контроль держави, організацій або групи людей над публічним виявом думок і творчості індивіда.
Отже, Цензура — контроль влади за змістом і розповсюдженням інформації, у деяких випадках — також приватного листування, з метою обмеження або недопущення поширення ідей і відомостей, визнаних владою шкідливими, небажаними для неї або суспільства в цілому.
Цензура в медіа має кілька форм:
-
узгодження певної інформації перед її оприлюдненням;
-
заборона поширення, перешкоджання тиражуванню й розповсюдженню інформації,
-
обмеження доступу аудиторії до тих або інших медіа.
Першою країною, яка запровадила свободу преси на законодавчому рівні була Швеція ще 250 років тому. У 1766 р. вона зробила радикальний на ті часи крок: прийняла «Акт про свободу друку». Уперше у світовій історії в законодавчому порядку була скасована цензура, надана свобода вираження думок і доступу до інформаційних джерел. Перш за все — до офіційних документів.
Відповідно до українського законодавства цензура є забороненою. Цензура характерна для практики тоталітарних режимів і спостерігається також в країнах, що перебувають на шляху до демократизації.
Але й досі існують документи, які бентежать чесних журналістів ? Це, так звані темники.
Темник ― своєрідний наказ про спосіб подання інформації. У 2001– 2004 рр. керівництво українських медіа отримували детальні інструкції з Адміністрації Президента щодо того, яким чином треба висвітлювати в новинах політичні події в Україні (що ігнорувати, а на що звертати увагу). Ці темники мали на меті висвітлювати у ЗМІ діяльність влади в позитивному світлі.
4 грудня 2002 р. журналіст Андрій Шевченко вперше продемонстрував зразки «темників» під час парламентських слухань щодо цензури, які пройшли у Верховній Раді.
Закінчив свій виступ журналіст словами:
Ми (журналісти) добре знаємо, як ми не хочемо жити.
Не хочемо брехні, приниження й страху.
Ми добре знаємо, про яку роботу ми мріємо.
Там завжди усі сторони конфлікту матимуть право голосу.
Там ми говоритимемо правду – не напівправду.
Там думатиметься вільно, а писатиметься легко.
Там будуть невтомні журналісти, відповідальні редактори і дбайливі власники.
Там влада пишатиметься свободою слова, а не її імітацією.
Там кожен із нас зможе сказати, я гордий з того, що я роблю.
Сучасний Інтернет — це символ свободи і доступу до інформації. В Інтернеті достатньо важко заборонити доступ до певної інформації, тим паче для цього зазвичай застосовуються дорогі і складні технічні засоби, які проте можна обійти.
Перед вами мапа дослідження «Свобода в Інтернеті» громадської організації Фрідом Хауз — це всебічне вивчення свободи Інтернету у 65 країнах світу, яке охоплює 87 відсотків світових користувачів Інтернету. Воно відстежує покращення та зниження державної політики та практики. Країни, включені до дослідження, відбираються для представлення різноманітних географічних регіонів і типів режимів. Це результати роботи 70 дослідників з різних країн. Загалом у рейтингу свободи в інтернеті Україна отримала 56 балів зі 100 ( минулого року — 55). Найкраща ситуація з інтернет-свободою в Ісландії (95), Естонії (94), Канаді (87) та Німеччині (80). Найгірша — у Китаї (10), Ірані (15), Сирії (17), Кубі (22) та В’єтнамі (24).
Отже, ми можемо зробити висновки, що вільна преса буває доброю чи поганою, це правильно. Але ще більш правильним є те, що невільна преса буває тільки поганою.
Альбер Камю
Модуль 3. Журналістика ― під прицілом
Право збирати, обробляти і передавати інформацію без обмежень і втручання органів державної влади ― одне з основних прав людини. Щороку у різних частинах світу журналістів, авторів та звичайних громадян переслідують за висвітлення «заборонених» тем. Якщо раніше жилет з написом «Преса» захищав, то сьогодні він робить його власника мішенню.
За підсумками 2019 року в світі вбили 49 журналістів, 389 працівників ЗМІ утримують у в’язницях, а 57 – у заручниках. Про це йдеться в щорічному звіті міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів» (RSF), оприлюдненому 17 грудня. Найбільше ув’язнених представників медіа – у Китаї, Туреччині, Саудівській Аравії, Єгипті, Еритреї, В’єтнамі та Ірані. Під час висвітлення конфліктів у Сирії, Ємені та Афганістані вбили 17 журналістів, у Мексиці в 2019 році було вбито 10 журналістів.
В Україні, нажаль, теж гинуть журналісти: В’ячеслав Чорновіл, Георгій Гонгадзе, В’ячеслав Веремій, Павло Шеремет. Загинули за те, що не використовували темники, мали власну точку зору, не боялися задавати не зручні запитання.
Пропоную вам більше дізнатись про одного з них. Георгій Гонгадзе. Його було вбито 2000 року, але до сьогодні замовники цього вбивства не покарані.
А що робити якщо ви вважаєте, що медіа чи журналіст некоректно висвітлили тему, заторкнули особисті інтереси чи повели себе неетично? Ви маєте можливість вирішити це за допомогою Комісії з журналістської етики
Комісія керується «Етичним кодексом українського журналіста». Для вирішення конфліктів у мас-медіа залучаються найбільш авторитетні фахівці. Громадяни та інституції подають скарги на діяльність журналістів, коли вважають, що вона суперечить професійній етиці. Комісія може оголосити попередження, осуд.
І підсумку хочу процитувати висловлювання Дж. Мілля з трактату «Про свободу»: «Якби все людство, за винятком одного індивіда, було певної думки, а цей індивід мав протилежну, той тоді все людство мало б не більше права змусити мовчати цього індивіда, ніж яке б мав і сам індивід змусити мовчати все людство, якби він мав таку змогу». Отже, свобода слова, чесна журналістика – це, так звані СТОРОЖОВІ ПСИ ДЕМОКРАТІЇ. Бажаю вам завжди жити в демократичній, правовій державі.
Сподіваюсь, що вам було цікаво. До нових зустрічей!
Створено з використанням матеріалів www.citizen.in.ua