Громадянська освіта. Урок 6

Вітаю!
Сьогодні ми з вами поміркуємо над тим, за яких обставин права людини можуть обмежуватися та що можна назвати порушення прав людини?
Розпочнемо з того, що усі ми наділені правами, але це не означає, що ми можемо діяти так, як нам заманеться. Іноді наші права вступають у конфлікт з правами інших людей. Наприклад, наше право збирати та поширювати інформацію може вступити у конфлікт із правом іншої особи захищатися від втручання в її особисте життя. Наприклад, ваші однокласники без вашого дозволу розмістили ваше особисте фото у Facebook. 

Інколи конфлікт виникає між самими правами, і тоді важко оцінити, яке право є більш важливим. Людство вже давно зрозуміло взаємозв’язок права з відповідальністю перед суспільством.  І саме ця відповідальність диктує необхідність застосування обмежень. Виникає питання: Що це за обмеження? Хто може їх застосовувати? 

У ситуаціях, коли необхідно гарантувати безпеку населення, підтримувати правопорядок, влада може обмежувати певні права людини, як от під час пандемії чи воєнного стану. Однак, обмежуючи права людини, влада має обов’язково дотримуватися визначених умов, інакше таке втручання буде вважатися вже не обмеженням, а порушенням прав.

Що це за умови?  Вичерпний перелік таких цілей записаний у міжнародних договорах з прав людини та законах, прийнятих на національному рівні. До нього входять захист прав інших осіб та цінностей, важливих для сталого розвитку суспільства: безпека, територіальна цілісність та суверенітет держави, суспільна мораль, авторитет, правосуддя тощо. По-друге, ніхто не може обмежити наші права, якщо можливість такого обмеження не передбачена законами нашої країни.  і. Іншими словами, обмеження може мати місце лише у тих випадках, коли немає інших способів досягнення тих цілей, заради яких воно застосовується.

У Конституції України ми можемо знайти такий перелік цінностей, для захисту яких в окремих випадках державі дозволено втрутитися у права та свободи людини. Наприклад, це може бути гарантування національної безпеки, захист суверенітету і територіальної цілісності держави, забезпечення громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, охорона здоров’я і моральності населення, врятування життя людей та майна, захист прав і свобод інших людей, підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Цінності, заради яких може бути обмежене право, зазначені в тих самих статтях Конституції, якими це право гарантоване.

Але треба пам’ятати, що, на жаль, держава може зловживати обмеженнями. Історія показує, що часто, під приводом захисту певних цінностей, держава чинить наступ на права людини. Саме тому ми завжди повинні пильно стежити за діями законодавців та державних службовців і бути готовими захищати власні права.

Варто наголосити, що забезпечення прав людини відбувається у відносинах між державою, через її представників, і особою. Механізми захисту прав людини побудовані на тому, що державна влада: а) не повинна втручатись у приватний простір людини; б) гарантує дотримання прав людини, реагуючи на протиправні дії інших осіб.

Також варто додати, що знання своїх прав та механізмів їх захисту є запорукою не лише розуміння того, коли їх порушують, а й вирішення проблемних ситуацій. Тут за потреби можна скористатись так званим Міжнародним Біллем про права людини. Це неофіційна назва збірки трьох документів укладених ООН, в яку входять:  

• Загальна декларація прав людини (10 грудня 1948 р.);

• Міжнародний пакт про громадянські й політичні права (16 грудня 1966 р.);

• Міжнародний пакт про економічні, соціальні й культурні права (16 грудня 1966 р.).

Ця збірка є авторитетним набором міжнародних стандартів прав людини.
Наостанок додам, що у сьогоднішньому  швидкоплинному суспільстві усі ми маємо завжди слідкувати за тим, щоб наші права не порушувались, але також маємо звертати увагу та запобігати порушенню прав інших людей.

Вітаю! Сьогодні ми поговоримо про механізми захисту прав людини і про те, якими вони бувають.

Що означає термін «механізм»? Все дуже просто: ось подивіться на цю модель. Вона складається з окремих елементів – коліщаток та інших деталей. Кожне з них окремо – це елемент механізму, а у сукупності прекрасний і дієвий механізм. Так і «механізм захисту прав людини» – це певна система «коліщаток» – державних органів та недержавних інституцій, які мають створювати умови для того, аби наші з вами права і свободи були захищені, а якщо все ж відбулося порушення прав, то вони мають допомагати відновити їх, компенсувати шкоду.

Але досить теорії, гайда розбирати наш механізм на складові і дивитися, а що ж там всередині – які коліщатка там є.

Механізми захисту прав людини бувають національні, регіональні та міжнародні.

Почнімо з національних.

Для того, аби кожен і кожна з нас  могли розуміти, як діяти у випадках порушення прав людини, існує перший елемент механізму захисту прав людини – це законодавство України. Так, найважливішим коліщатком є Конституція України, адже у ній закріплено перелік прав і свобод людини, якими ми володіємо, живучи в Україні. І саме у Конституції України зазначено й інші коліщатка механізму – органи держави, які забезпечують наші права і свободи та передбачено, як вони мають працювати.

Наступним коліщатком є Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. До цього органу, як і до інших державних установ і організацій, можна звертатися зі скаргами, пропозиціями, заявами та інформаційними запитами. Розгляд звернень стосовно прав людини є одним з першочергових завдань Уповноваженого, проте, він може лише сприяти або разом з людиною вимагати відновлення прав.

Ще одним коліщатком у механізмі захисту прав людини в Україні є так звані органи виконавчої влади, до яких належать поліція, державна служба з надзвичайних ситуацій, служба у справах дітей і т.п. Саме ці органи покликані у разі потреби захисти нас від небезпеки, затримати порушника, допомогти дитині, яка зазнає насилля. Ми можемо звертатися до них із запитами, приходити на прийом і, звісно, викликати у разі небезпеки. Всі пам’ятають номери екстрених служб?

Крім того, в окремих випадках можна звертатися і до органів місцевого самоврядування – вони теж є таким собі коліщатком у механізмі захисту прав людини, адже можуть розглядати скарги на дії окремих чиновників, комунальних служб, ініціювати перевірку їх діяльності, можуть допомагати фінансово людям, які постраждали від негоди чи надзвичайних подій.

Найбільш ефективним коліщатком у механізмі є суди. Суди – це окрема гілка влади, поруч з парламентом і урядом, вони є незалежними і підкоряються лише законам.  Згідно з Конституцією, судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. До Конституційного Суду можна звернутися за тлумаченням окремих норм Конституції. В суди загальної юрисдикції може звертатися кожна людина, яка вважає, що її права і свободи порушено. Суд, своєю чергою, може відновити порушені права і компенсувати шкоду, якщо вона є.

Важливу роль у захисті прав людини відіграють громадські організації, які зберігаючи свою незалежність від держави, ведуть боротьбу з окремими порушеннями прав людини у судах, надають допомогу тим, чиї права були порушені, домагаються змін у національному або міжнародному праві, поширюють серед населення інформацію про права людини, культивуючи повагу до них. 

В демократичних суспільствах державні органи часто дослухається до думки громадських організацій і серйозно її сприймають.

Отже, ми розібрали складові національного механізму захисту прав людини і визначили, що він складається із законодавства, судових органів, поліції та інших органів виконавчої влади, а також туди входять і громадські організації. Усі вони діють в межах України і покликані захищати наші права у разі їх порушення.

Тепер розберемося з регіональними і міжнародними механізмами.

Одразу варто зауважити таке: зазвичай, до цих механізмів можна звертатися тоді, коли людина вичерпала усі національні механізми захисту. Що це означає? Все просто: перш ніж звернутися до Європейського суду з прав людини, чи Суду ООН, зазвичай ми маємо спершу спробувати захистити власні права за допомогою українських органів (місцевих органів, судів і т.д.). Якщо ж ці органи виявилися неефективними і наші права на відновлено, тоді ми вже можемо звертатися до регіональних і міжнародних механізмів.

Що таке регіональні механізми захисту прав людини? Україна – це європейська держава. Це означає, що громадяни України можуть звертатися по захист своїх прав, використовуючи європейський (регіональний) механізм захисту прав людини. 

Що входить до цього механізму? 

Перш за все, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (або просто Європейська конвенція). Це дуже важливий документ, адже ця конвенція, як і Конституція України, містить перелік прав і свобод людини, через порушення яких ми з вами і можемо звертатися як до національних, так і до регіональних механізмів захисту прав людини.

Другим елементом механізму є Європейський суд з прав людини. До цього суду громадяни України можуть звертатися, коли національні суди не змогли захистити наші права, які було порушено державою і які передбачені згаданою Європейською конвенцією. Звернення до цього суду – досить складний процес, але в Україні є низка правозахисних організацій, які допомагають людям з оформленням усіх необхідних документів.

Наступним елементом у механізмі захисту прав людини є моніторинг дотримання прав людини, який здійснюється спільно громадськими організаціями та Комісаром Ради Європи з прав людини. Моніторинг передбачає опитування людей, збір інформації, направлення запитів до державних органів. Уся ця інформація потрібна для того, аби рекомендувати державі змінювати своє законодавство, щоб зменшувати кількість порушень прав людини. 

Тепер перейдемо до міжнародного механізму захисту прав людини.

Вже традиційно, варто почати зі згадки про міжнародні документи, які визначають перелік прав людини: Загальна декларація прав людини, Міжнародні пакти про громадянські і політичні права та про економічні, соціальні і культурні права, Конвенція про права дитини та багато інших документів. 

Наступним елементом є Міжнародний кримінальний суд, який створено для розгляду справ, пов’язаних з військовими злочинами, злочинами проти людяності, геноцидом, злочинами агресії. 

МКС розглядає справи щодо осіб, яких звинувачують у цих страшних злочинах (проти людяності, геноциді і військових злочинах), але лише за умови, що національні суди не хочуть або не можуть розслідувати ці злочини у судовому порядку. Варто наголосити, що саме цей суд наразі розглядає декілька заяв України стосовно злочинів, вчинених на Майдані незалежності, а також злочинів на території Криму та Сході України внаслідок збройної агресії Росії і анексії нею частини території України.

Ще одним елементом є Міжнародний суд ООН, який є головним судовим органом ООН. Він регулює відповідно до міжнародного права юридичні суперечки між державами і надає консультативні висновки з юридичних питань.

І наостанок варто згадати ще про один елемент механізму – Верховний комісар ООН з прав людини. Це не одна людина – це ціле управління, тобто величезна кількість спеціалістів і спеціалісток, які досліджують ситуацію з правами людини, збирають скарги від людей на дії держав і можуть висловлювати певні зауваження державам, надавати рекомендації, як краще здійснювати управління в державі, аби уникати порушень прав людини.

Звісно, я навів лише найбільш загальні елементи регіональних і міжнародних механізмів захисту прав людини, адже є ще такі організації, як Міжнародна організація з міграції, Міжнародна організація праці, ОБСЄ і т.д.

Отже, нами було розглянуто регіональні та міжнародні механізми захисту прав людини, до яких входять міжнародні акти, європейські та міжнародні суди, міжнародні недержавні правозахисні організації тощо. Основним завданням усіх регіональних і міжнародних механізмів є контроль за діями держав у тому, як вони забезпечують і захищають права людини.

Але варто зауважити, що регіональні та міжнародні механізми є, зазвичай, додатковими, тобто діють лише тоді, коли національний механізм захисту прав людини, тобто українські закони, поліція, суди не діють, або діють недостатньо!  

Дякую вам за увагу і щиро бажаю, аби все озвучене у цьому відео залишалося для вас просто цікавою інформацією, а не тим, чим вам доведеться користуватися у власному житті.

Пам’ятаєте, у темі про механізми захисту прав людини ми обговорювали те, які органи та організації, українські та міжнародні, захищають права людини? Тоді ми згадували у загальних рисах про суди, поліцію, Верховного комісара ООН з прав людини, громадські організації тощо.

Сьогодні ж ми спробуємо з вами конкретніше розібратися, як і куди звертатися, якщо з кимось з ваших однолітків відбуваються неприємні для них речі.

Чому це важливо? Ми знаємо, що робити і до кого звертатися, якщо раптом заболить зуб чи захворіємо на грип; знаємо, куди телефонувати у випадку пожежі. А як бути, коли порушуються права дітей, підлітків? До кого звертатися, кому довіритися, кого запитати? Чи не кожна людина хоча б один раз замислювалася над цими питаннями. Ваші однолітки часто не знають, до кого звертатися, і тому не можуть вчасно отримати потрібну консультацію чи допомогу, і, врешті, залишаються наодинці зі своїми проблемами. А даремно, адже існує ціла мережа організацій і служб, здатних кинути «рятувальний круг» тим, хто його потребує.

Давайте почнемо з теорії, яка теж важлива, адже це дасть змогу нам впевненіше користуватися своїми правами. Отже, є такі міжнародні документи та українські закони:

– Конвенція про права дитини;

– Закон України «Про охорону дитинства»;

– Сімейний кодекс України;

– Цивільний кодекс України;

– Кримінальний і Кримінальний процесуальний кодекси України;

– Закон України «Про оздоровлення та відпочинок дітей»;

– Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;

– Закон України «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю».

Вони визначають перелік органів, що захищають права дитини, та містять перелік осіб, які мають захищати дитину від свавілля.

Звісно, вам не потрібно читати повністю ці закони і, звісно, ми щиро сподіваємося, що вам ніколи не буде потрібно знати їх зміст, але несправедливість відбувається з багатьма людьми.  Тому важливо, аби ви знали, що існують такі закони і могли за потреби захистити себе та допомогти іншим.

Тексти усіх цих законів ви зможете  знайти на сайті Верховної Ради України за посиланням, яке ви побачите на екрані: https://www.rada.gov.ua/.

Давайте тепер визначимо ті органи і організації, до яких потрібно звертатися, якщо порушуються права чи вчиняються злочини.

Принагідно варто зауважити таке: якщо неприємна ситуація, чи насилля, стається з кимось стороннім, навіть не вашим другом чи подругою, варто все-таки допомогти людині, але лише при умові, що ви не будете ризикувати власним життям і здоров’ям. 

Отже, у разі порушенням ваших прав, завдання шкоди вашій гідності чи у разі насилля ви можете звернутися:

– до батьків або інших дорослих, яким ви довіряєте: так, наприклад, якщо у вас конфлікт з друзями у дворі чи у класі, або з вчителем, саме батьки можуть вам зарадити. Проте інколи трапляються ситуації, коли саме знайомі дорослі, інколи і батьки, вчиняють насилля до дітей. У такому випадку потрібно телефонувати

– на Національну дитячу “гарячу лінію”, де вам можуть надати фахову пораду, консультацію чи допомогу. Дзвінки є безкоштовними по всій території України. 

або ж

– можна одразу телефонувати у поліцію за номером “102”. Саме поліція може зарадити нам, коли наше життя у серйозній небезпеці. Тому якщо вам погрожують насиллям, якщо ви бачите, що комусь завдають фізичну шкоду – звертайтесь одразу до поліції;

– якщо ж конфлікт стався безпосередньо у школі (ви посварилися з однокласниками, хтось забрав ваш портфель, у вас конфлікт з вчителькою), то також доречно звертатися до шкільних психологів, вчителів та адміністрації у вашому навчальному закладі, або ж до Освітнього омбудсмена – це новий орган, покликаний захищати права учнівства та вчительства;

– крім того, можна звернутися і до представників служб у справах дітей, які також захищають права дітей, протидіють домашньому насиллю. Ці служби працюють як у обласних, так і в районних центрах;

– крім того, у будь-якій ситуації порушення ваших прав чи прав вашої родини з боку державних органів, ви завжди можете звернутися до Офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (простіше цей інститут називається – омбудсмен), представництва якого є у кожному обласному центрі, а також до Уповноваженого Президента України з прав дитини;

– якщо вам потрібна порада юриста в ситуації, коли вас цькують у школі, ображають у сім’ї, вам немає де жити, є можливість звернутися до державної системи безоплатної правової допомоги, уся інформація та контакти – на сайті: https://www.legalaid.gov.ua/;  

– зрештою, не забувайте і про те, що ви можете звернутися і до суду: якщо вам виповнилося 14 років, то звернутися до суду ви зможете самостійно, а до 14 років – через законних представників (зокрема, батьків). Так, якщо, наприклад, місцева влада вирішила закрити вашу школу, ви спільно з батьками та іншими дітьми і дорослими можете звернутися до суду – саме суд є останньою інстанцією, яка може вирішити питання закриття чи незакриття школи;

– і наостанок: допомогти вам із захистом своїх прав можуть і різноманітні недержавні громадські організації, що працюють у сфері захисту прав дитини, зокрема, Всеукраїнська громадська організація «Жіночий консорціум України», Українська Гельсінська спілка з прав людини, громадська організація «ZMINA», Save the Children Україна, громадська організація «Ла Страда Україна», громадська організація «Батьки SOS» та багато інших. 

Дякую вам за увагу і прошу вас при нагоді переглядати це відео, аби інформація, яка тут була озвучена, не забувалася, адже згадані тут органи та контактні дані дуже важливі і корисні.